Спеціальні ментоди у навчанні дітей з особливими потребами

        Навчання дітей з інвалідністю здійснюється за допомогою спе­ціальних методів, способів і в умовах, які максимально сприяють засвоєн­ню знань і соціальному розвитку. Однак існує велика кількість перепон у процесі інтегрованого навчання та інклюзивної освіти в цілому.

         Інклюзія розглядається як процес (не як результат) підходу до різних потреб усіх учнів, збільшення участі в навчальних процесах і ско­рочення винятків за межами й у межах освіти. Зміна погляду на процес виховання як інклюзивний процес пов’язана з новим визначенням проблеми. Після визначення освіти дітей зі спеціальними потребами ЮНЕСКО прагне вирішувати проблему спеціального обладнання, оточення й викладачів та їх кваліфікації, а також розробку методів та навчальних планів. Таким чином, поняття «інклюзивний» персоніфікує собою без­по­середню приналежність і стосується не тільки людини з інвалідністю, а взагалі всіх людей, з якими ми маємо справу. У про­цесі інклюзії величезну роль відіграє повага до себе, до інших, прийняття оточення з їх відмінностями.

                                                  Основними принципами інклюзивної школи є такі:

− усі діти мають навчатися разом у всіх випадках, коли це виявляється можливим, незважаючи на певні труднощі чи відмін­ності, що іс­нують між ними; школи мають визнавати і враховувати різноманітні потреби своїх учнів узгодженням різних видів і темпів навчання;

− школи повинні забезпечувати якісну освіту для всіх, розроб­ляючи відповідні навчальні плани та стратегії викладання, вживаючи організаційні заходи, використовуючи партнерські зв’язки зі своїми громадами;

− діти з особливими освітніми потребами мають отримувати будь-яку додаткову допомогу, яка може знадобитися їм у нав­чаль­ному процесі;

‑ інклюзивні школи − найефективніший засіб, який гарантує солідарність, співучасть, взаємоповагу, розуміння між дітьми з особ­ливими потребами та їх ровесниками.

Необхідно підкреслити, що інклюзивний процес не може розвиватися без ресурсів, допомоги інших, ретельної підготовки викладачів та суспільства, поваги й упевненості, усвідомлення, а та­кож взаємної відповідальності.

У залежності від тривалості перебування дитини з пору­шен­нями розвитку в шкільному колективі виділяються такі види інтеграції:

− комбінована, коли дитина навчається в класі (групі) звичайних дітей, одержуючи при цьому систематичну адекватну корекційну допомогу вчителя-дефектолога;

− часткова, коли окремі діти проводять частину дня у звичайних групах (класах);

− тимчасова, коли діти спеціальних і загальних груп і класів поєд­нуються для проведення різних заходів, прогулянок, свят, змагань;

− повна інтеграція, коли діти-інваліди можуть по одній-дві особи включатися у звичайні загальні заклади, а якщо виникне необ­хідність у корекційній допомозі, то батьки й фахівці її нададуть.

На нашу думку, усі ці форми найбільш ефективно реалі­зуються в закладах комбінованого типу.

                          У зарубіжних дослідженнях виділяються чотири види інтег­ра­ції залежно від ступеня взаємодії: фізична, функціональна, соці­альна, соціоетальна. Фізична інтеграція припускає лише перебування дітей разом в одному приміщенні одночасно. Основна харак­те­ристика функціональної інтеграції − наявність предметно-просто­рового об’єднання, яке супроводжується організацією предметної взаємодії. Соціальна інтегра­ція передбачає міжособистісні контакти між звичайними та особливими дітьми. Соціоетальна інтеграція визначає вищий ступінь взаємодії і вва­жається оптимальною, тому що відбувається повне зняття соціальної дистанції, рівноправне партнерство в діяльності та суб’єкт-суб’єктні від­носини в дитячій групі.

Незважаючи на значні відмінності в системах інтегративного підходу до навчання, виховання й розвитку дітей з особливими по­требами різних країн, дослідники одностайні в розумінні інтеграції як процесу, що створює оптимальні умови для повноцінного спілкування учнів незалежно від рівня здоров’я.

Основними принципами процесу освіти учнів «зі спеціальними потребами» є принципи децентралізації, нормалізації й інтеграції.

Перевагами інклюзивного навчання є те, що учні з інвалідністю сприймаються як рівні, навчаються разом із дітьми, які не мають порушень у розвитку, живуть вдома зі своєю родиною, і це допомагає їм нор­мально розвиватися. Інклюзивне навчання не потребує деяких витрат, які необхідні в спеціалізованих школах. Діти з інвалідністю під час навчання мають можливість грати і спіл­куватися зі своїми здоровими друзями, і це є важливим у процесі соціалізації та становленні особистості. В умовах інклюзивного нав­чання дитина з інвалідністю адаптується у звичайному сере­довищі учнів, а спеціалізована школа створює штучний клімат, який заважає подальшій адаптації у навчальних та професійних колек­тивах.

Тому необхідно звернути увагу на такі аспекти: створення ресурсних центрів, які будуть організовуватися, в тому числі на базі спеціалізованих шкіл; підвищення якості підготовки й перепід­готовки вчителів; рівну участь у навчальному процесі незалежно від рівня здоров’я.